РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ВІЙНИ

Анотація

Житлова політика – актуальна суспільно-політична проблема в умовах існування в країні мільйонів внутрішньо вимушено переміщених осіб. Це важливий напрям відновлення України. Але нинішня житлова політика потребує радикального реформування.

Метою статті є аналіз становлення та нинішнього стану реформування житлової політики в Україні, зокрема законодавчого його забезпечення.

При проведенні дослідження використовувались положення різних напрямів неоінституціонального підходу. Зокрема, згідно з канонами історичного інституціоналізму з’ясовувалась «стежка залежності» у сфері житлової політики, сформована у радянські часи та перші роки незалежності. Аналіз сучасних новацій регулювання здійснювався з урахуванням положень соціологічного інституціоналізму, зокрема, щодо зовнішнього тиску на розвиток державної політики.

У перші роки незалежності в Україні сформувалась неоліберальна житлова політика, спрямована на формування приватної власності як основи нового суспільного ладу та реалізацію інтересів фірм-забудовників. Вона сприяла пові нових соціальних суперечностей, не давала змоги задовольнити потреби низки соціальних груп у житлі та стримувала економічний розвиток. Ці проблеми особливо загострились в перші роки ХХІ ст., коли відбувся перехід до економічного зростання. Владою було ухвалено низку законодавчих актів з метою здійснення інституційних реформ у житловій сфері, але ці заходи не призвели до розв’язання проблем, зокрема, з причин некомплексного підходу до реформування, дефіциту ресурсів для здійснення цих заходів.

Війна не лише вчергове загострила ці проблеми, що змусило владу вдатися до комплексного реформування житлової політики, а й покращило можливості для цього завдяки збільшенню фінансування з боку геополітичних союзників України та зовнішньому тиску щодо реалізації реформ. Наразі здійснено перший крок у реформуванні – прийнято за основу проєкт закону про засади житлової політики, який має стати фундаментом інституційних реформ.