РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКАТА МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ ВІЙНИ ТА ЇХ ПЕРСПЕКТИВИ

Анотація

Україна є строкатою в регіональному відношенні країною, і для неї завжди було гострим питання збереження територіальної цілісності. Метою статті є аналіз тенденцій регіональної політики та місцевого самоврядування України в умовах війни та передбачення їх розвитку в повоєнній перспективі.

До підсумків довоєнного періоду слід віднести конституційне закріплення інститутів регіональної політики та місцевого самоврядування, ідеологічне закріплення політики децентралізації, запровадження міжкомунального співробітництва, об’єднання територіальних громад, адміністративно-територіальну реформу на рівні громад та районів, запровадження політики регіонального розвитку.

Війна вимагає централізації управління та ресурсів. Але це не означає припинення політики попередніх років. Уряд ухвалив Дорожню карту децентралізації. Одним з найскладніших її завдань є адміністративно-територіальна реформа. За роки війни ухвалили важливий закон щодо порядку вирішення питань адміністративно-територіального устрою. Він створює передумови для наведення порядку щодо класифікації населених пунктів

Продовжувалась політика стимулювання співробітництва громад. У 2023 р. було прийнято закон щодо спрощення процедури ухвалення договорів.

Значний вплив здійснила війна на ситуацію у сфері регіонального розвитку. З цим було пов’язане ухвалення змін до законодавства. Еволюціонували принципи регіональної політики. Перше завдання, на яке вона спрямована, було визначено як стимулювання та підтримка місцевих ініціатив щодо ефективного використання внутрішнього потенціалу регіонів. Були введені нові поняття, зокрема, комплексної програми відновлення.. Держава запустила новий цикл стратегування регіонального розвитку, ухваливши нову редакцію Держстратегії на 2021-2027 рр.

Нарешті, демократизація місцевого врядування, що є зобов’язанням в рамках UkraineFacility. Було прийнято закон, який висуває низку вимог до роботи місцевих рад та виконкомів, спрямованих на інформаційну відкритість цих органів та їх рішень.

Здійснений аналіз свідчить, що в цілому напрями регіональної політики продовжували реалізовуватись або створювались умови для їх реалізації в майбутньому. Значним чинником еволюції стало посилення євроінтеграційного вектору зовнішньої політики. Посилилось значення стимулювання громад та регіонів щодо використання власних ресурсів. Зовнішня допомога важлива не лише як фінансовий ресурс, а й як ідейна підтримка, участь у розробці проєктів, що має компенсувати дефіцит знань та вмінь регіональної еліти.