ПРОБЛЕМИ ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ

Анотація

У статті аналізуються розбіжності, з якими стикаються реставратори у мирний час та під час післявоєнної відбудови зруйнованих об’єктів культурної спадщини. Зазначається, що під час війни основними факторами ураження є різні види бойового озброєння, а наслідками ураження зі зброї є звичайні природні фактори негативного впливу – осідання, замокання, біообростання.
Зміни, на нашу думку, будуть такими. Оскільки основні причини аварійного стану пам’яток культурної спадщини під час війни принципово відрізняються від причин аварійного стану в мирний час, а досвід негативного впливу сучасних видів зброї на характер руйнування тільки починає накопичуватися, слід відзначити, що основні причини аварійного стану пам’яток культурної спадщини принципово відрізняються від причин аварійного стану в мирний час. Це вимагатиме появи нових розробок, спрямованих на відновлення об’єкта архітектури після ураження авіабомбою, ракетами, безпілотниками, після артилерійського обстрілу чи вибухової хвилі.
Ймовірно, в умовах складності фінансування та обсягів руйнування об’єктів культурної спадщини першочергову увагу буде приділено видатним об’єктам, руйнація яких була спричинена війною і сам факт їх існування залежить від швидкості їх відновлення, тому експертні системи за принципом «якщо-то» слід розробляти в першу чергу на прикладах руйнування різних конструктивних схем від авіабомб, ракет різних типів, безпілотників та їх уламків, артилерії, вибухової хвилі.
Величезний прогнозований обсяг реставраційних робіт вимагає кардинального перегляду ставлення до культурної спадщини лише як до джерела витрат на утримання та використання зарубіжного досвіду зміни інвестиційно-правових підходів до форм власності на культурний об’єкт та форм його використовувати.
Входження України в європейський простір потребує інтеграції й у сфері реставрації, а також появи міжнародних сертифікованих програм підготовки спеціалістів із визнаними європейськими дипломами та вільним володінням іноземними мовами, для яких необхідно забезпечити стажування в реставраційних установах за кордоном з метою ознайомлення з існуючим світовим досвідом реставраційних технологій.
На основі цих аспектів у дисертації сформульовано особливості трансформації охоронно-реставраційної індустрії України під впливом війни, коли не лише естетична, а і консолідуюча та національна функції культурної спадщини як виразника національної самосвідомості українського народу.